Велетень духу і праці

Велике світило, ім’я якому - Іван Франко, з’явилося на небосхилі української культури в останній чверті Х1Хст і донині сяє та вічно сяятиме яскравим блиском революційної думки і красою поетичного слова.

Життєвий шлях поета був густо всіяний подіями та переживаннями. Життя не милувало його: воно допомагало йому пізнавати людей з найрізноманітніших суспільних верств – від бездомних сиріт та арештантів до великих діячів світової культури. Завдяки Франкові багато чудових перлин людської думки стали надбанням української культури. Протягом сорока років він написав близько 4500 творів!

Останні роки життя Івана Франка були особливо тяжкими. У нього паралізувало руки, не слухалися ноги, почалося сильне запалення очей і нирок. Його синові Андрієві доводилося перегортати сторінки книжок та писати під диктовку батька нові поезії. Спочатку пальці біліли на холоді й німіли. Потім їх покрутило. Незважаючи на це, за неповний рік до смерті він створив 232 поетичні переклади та близько семи тисяч поетичних рядків.

Сучасник Каменяра пригадує: «Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Гірка звістка про його смерть поширилася далеко за межі рідного краю. Помер він на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. Ховали Івана Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі. Оскільки він був такий бідний, як цілий наш народ, то поховали його у вишиваній сорочці померлого перед тим Шашкевича та старенькому костюмі. Грошей на окрему могилу не було, то поховали його у чужому склепі на шість домовин. Лише через 5 років домовину з прахом Франка було перенесено в окрему могилу, над якою стоїть відомий пам’ятник, де Франко-каменяр «лупає скалу»».

30 травня ходорівчани зібралися біля пам’ятника І.Франкові на віче, щоб вшанувати соту річницю від дня смерті великого Каменяра. Честь покласти квіти до підніжжя пам’ятника видатному українському письменнику надали Марті Калинець та Лілії Кутній.

З доповіддю до присутніх звернулась вчитель української словесності Ходорівської ЗОШ 1-111ст.№1 О.М.Баторик. вона, зокрема, наголосила: «Івана Франка називають титаном праці. Свого часу Євген Маланюк писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, знімає шапку незалежно від місця свого народження. Тут діє інстинкт величі». Незважаючи на тяжку хворобу, Франко ні на мить не зупинявся, а далі творив, писав, досліджував. Хвороба прогресувала, з’явилися нестерпні болі у лівій руці. За допомогою хворої лівої руки поет встромляв перо поміж пальців правої і писав.

Франко завжди був самим собою. Надзвичайно скромний, завжди правдивий і прямолінійний. За те й довелося йому випити гірку чашу до дна - він випив її без скарг і сліз, а нам дав свій чудовий світ поезії, мудрості й знання.

В останні роки життя, наповненого нестатками, тюрмами Франко важко хворів, його розбив параліч. Знесилений, він повторював: «Всюди і завжди у мене одна головна була думка – служити інтересам мого народу і загальнолюдським прогресивним ідеям».

Перу Івана Франка належать понад 5 тисяч праць у різних галузях літератури й науки. Випущені у світ п’ятдесят томів – це лише третина творчого доробку. Небагато можна назвати імен у світовій літературі й науці, рівних йому за всебічністю таланту та наполегливістю творчого подвигу».

Безсмертні твори Каменяра - «Мойсей», «Розвивайся ти, високий дубе» натхненно декламували Назар Буняк і Соломія Марків. Наталя Сисоєва (кер.П.Андрушків) та народний чоловічий ансамбль «Діброва» (кер.Б.Катола) – виконавці ліричних пісень на слова І.Франка «Місяцю-князю» та «Як почуєш вночі», зуміли передати найтонші відтінки особистих переживань поета.

Наче вогонь, що обпалює і загартовує серця, звучав гімн українського національного відродження «Не пора», у виконанні ансамблю «Діброва».

На завершення урочистостей секретар Ходорівської об’єднаної громади М.Гавінська вручила випускникам міських шкіл медалі за високі досягнення у навчанні – Ю.Бордун, Л.Кутна, С.Мітнович, Н.Іванів, М.Калинець, Н.Жовтанська, О.Матулка.

С.Ленишин