Вип.12 До ювілею Каменяра

Надмірна любов

Ні! Ніхто не любить всіх братів,

Як сонце Боже, всіх зарівно.

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, кохана Україно!

(І.Франко «Моя любов»)

Про Івана Яковича Франка написано чимало публікацій і наукових праць. Якщо вникнути у їхній зміст, то виявляються різноманітні навіть суперечливі погляди на світогляд письменника, що свідчить про обмеженість світогляду або про національні та релігійно-конфесійні особливості авторів. Франко – патріот українського народу. Він споглядав на буття і духовну культуру з такої висоти, з якої можливо охопити масштаби світу. Це обумовлювало грунтовність його висновків стосовно того, як прокласти «гостинець» (дорогу) у майбутнє і передбачити куди, і до чого він приведе народ. Тільки таким патріотам, як Франко, з Божою допомогою відкривається ширина погляду святої істини. Ряд лжепатріотів замість того, щоб підняти свою духовну культуру і свій світогляд до Франкового рівня, намагалися його світлий менталітет принизити до свого невисокого. Немало здоров’я і праці поклав Франко, переконуючи лжепатріотів у їхній благуватості. Ми маємо можливість дізнатись про ту полемічну боротьбу бодай з таких творів, як «На Суді», «О.Лунатикову», «Україна мовит», «Декадент», «Сідоглавому».

У 1895 році Іван Франко написав передмову до збірки оповідань «Дещо про себе самого», яка викликала не тільки полеміку в пресі, а й нападки окремих політиків і письменників, зокрема - на його світоглядну еволюцію. Ще до сьогодні деякі франкознавці заперечують твердження Франка з приводу його коренів: «Я русин і походжу, правдоподібно, від українізованих німецьких колоністів» (за лінією батьків Якова Франка). Автори тих заперечень явно звинувачують Франка в лукавстві та демонструють безглузду одержимість своїми недалекоглядними національними ідеями.

Через сто років по смерті Івана Франка окремі дослідники запевняють, ніби знають його родовід краще, ніж він сам. Лжепатріоти ще й сьогодні не вгавають щодо зізнання Франка у творі «Дещо про себе самого»: «Навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять патентовані патріоти… Чи може маю любити Русь як расу – цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізноманітнішого сорту?» Такі далекоглядні і до сьогодні актуальні слова могла написати людина, яка понад усе любила свій рідний край, своїх людей, обкрадених духовно і матеріально, «запертих в льох», свою Батьківщину і всю Русь-Україну.

Ти, брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови, -

Я ж не люблю її

З надмірної любови.

(І.Франко «Сідоглавому»)

Ось щира відповідь Франка «патентованим патріотам», що нападали на нього за статтю «Дещо про себе самого».

С.Крегенбільд