Портрет в рамі
Франко з портрета на стіні
Глядить на нас у наші дні,
Дивується й не дивується,
Що наш народ мордується?
Гірку правду відкидає,
Брехню солодку споживає –
Нагло животи хворіють,
Мудрі голови тупіють.
В безнадійності співають,
Міражну волю вихваляють.
Чин такий піде, піде
І в лабіринт люд заведе.
Де народ буде блукати,
На волю виходу шукати,
Забувши Франків заповіт:
«Любов і Правда спасуть Світ».
Світло Правди і Науки
Візьмімо в свої руки.
Піднесім на висоту –
Гасити світлом темноту!
Світло Правди і Свободи
Виведе наші народи
З лабіринту темноти
На шлях Божої мети.
Де мирне, радісне життя,
Гарантом злине в майбуття,
І в портреті на стіні
Франко зрадіє в наші дні.
С.Крегенбільд
Невідомий
Франко
Видатний український
письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч
І.Франко був людиною неординарною, про що свідчать цікаві факти з життя та
творчості Каменяра.
Коли Франкові було 9
років, помер його батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик,
замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом
протягом всього життя.
Мати Івана Франка,
Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду
Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли
Іванові було 15 років.
І.Франко любив пити
медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам
ловив. “Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою
тата”, - пригадувала дочка поета.
Навчаючись у
Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі у далекої родички Кошицької на
околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній
майстерні.
1875 року Франко став
студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав
до москвофільського товариства.
Як і більшість
молодих людей того часу, Іван Франко захоплювався ідеями соціалізму. Читав
твори Маркса, Енгельса, листувався з Михайлом Драгомановим. Наприкінці життя
він називав соціалістичну державу тюрмою.
І.Франку належить
ініціатива вживання у Галичині назви “українці” замість “русини”. В “Одвертому
листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо
навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями
без соціальних кордонів…”
Після свого другого
арешту 1880 року Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він
написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того
три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут. Цих грошей вистачило на
одну хлібину. Коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від
голоду старий служитель готелю.
У 1886 році Іван
Франко одружився з Ольгою Хоружинською, високоосвіченою людиною, яка добре
володіла англійською, французькою, німецькою, російською мовами і вболівала за
відродження України. Разом подружжя виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса,
Петра, Анну.
Подружнє життя
Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи,
вороже ставлення до Ольги частини суспільства, зломило жінку. Наслідком були
сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад.
Одинока, покинута дітьми померла 17 липня 1941 року. Похована на Личаківському
цвинтарі, неподалік від свого чоловіка.
Франко відомий своїм
інтересом до індійської культури - вивчав літературу, філософські твори, тексти
Вед на санскриті. Біблійна “Книга Буття”, перекладена І.Франком - найбільш
точний переклад українською.
1908 року здоров’я
Франка значно погіршилося. В останнє десятиліття життя, за розповідями сина
Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його
золотим молотом по руках…”. “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі
заснути, не міг сидіти, і не переставав робити, то робив се серед страшенного
болю”, – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові.
Похований на Личаківському кладовищі.
Франко був атеїстом до кінця свого життя. Коли
помирав, о. Теодозій Галущинський просив його помиритися
з Господом Богом і церквою, на що отримав відповідь: “А що на те сказала б
молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в Бога?”
В інституті
германістики Віденського університету, в якому Іван Франко успішно захистив
докторську дисертацію, є меморіальна дошка Івану Франку, яку відкрили 29 жовтня
1993 року. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові. Пам’ятник був
відкритий 28 травня 1999 року. Пам’ятна дошка також встановлена на будинку, в
якому жив письменник за адресою: Відень, Віпплінґерштрассе 26.
І.Франко номінувався на здобуття Нобелівської
премії з літератури.
С.Ленишин
Немає коментарів:
Дописати коментар