Народний часопис «Ходорівщина»,
вип.15 (356) від 19.07.2016р.
Є сила, яка
може забрати з життя, а з пам’яті – ніколи!
Від сивої давнини
відомі та безіменні Герої України ціною власного життя виборювали право жити у
вільній Українській державі. Минуле, сучасне і майбутнє України витворене
їхніми героїчними вчинками. Сьогодні Україна народжує
новітніх Героїв – безстрашних лицарів Небесної Сотні та українських
військовиків, які жертвують своїм життям за свободу рідної землі. Вони є
прикладом мужності, стійкості для всіх поколінь українського народу.
Героїчна сотня журавлиним
ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі. У сузір'ї лицарів Небесної Cотні яскравою зіркою сяє
ім’я ходорівчанина - сотника Львівської брами Героя України Романа Точина, який
загинув 20 лютого 2014 року у Києві на вулиці Інституцькій від кулі снайпера.
Ім’я Романа Точина увіковічнено у назві вулиці нашого міста.
17
липня у Ходорові відбулася урочиста й водночас вагома подія в історії Ходорова
- освячення пам’ятника Герою України Роману Точину. Після недільних богослужінь
у міських храмах поминальною ходою з хоругвами і національними прапорами до святого
цвинтарного місця, де знайшов свій останній спочинок Роман Точин, чисельно йшли
родичі і побратими Героя, церковні процесії обох ходорівських парафій,
представники влади, духовенства, громадських організацій, небайдужі
ходорівчани, гості міста.
Ніхто
не стримував і не соромився сліз скорботи і гордості за нашого земляка, котрий
сміливо йшов під кулі заради перемоги. Хвилююча мить – опускається
покривало і перед очима присутніх постає майстерно виконане творіння заслуженого
діяча мистецтв України скульптора В.Ярича. Бронзовий ангел – великий патріот
України, котрий на олтар незалежності поклав своє життя Роман Точин, своїми
крилами, наче обіймає та оберігає весь український народ. Панахиду та чин
освячення пам’ятника на могилі Героя України здійснили священики: отець-декан Ходорівський
УГКЦ Мар’ян Черепанич та отець Тарас Гриців. Урочисто прозвучали композиції
«Лунає клич – Герої не вмирають», «Червона калина» у виконанні народного
хорового чоловічого ансамблю «Діброва».
Звертаючись до присутніх, виступаючі – народний депутат
України А.Кіт, губернатор Львівської ОДА О.Сенютка, голова РДА О.Пітула, голова
районної ради І.Кос, голоава Львівського відділення ГО «Спілка родин Героїв
Небесної Сотні» Л.Семик, голова ГО «Львівська брама» О.Трайдакало, побратим
Героя України Точина Р.Тітик, директор ЗСШ №3 Л.Мільовська, заступник голови об’єднаної
громади О.Мельник говорили про те, що Герої Небесної Сотні змінили нас і
державу – вони наповнили новим змістом гасло «Слава Україні! –
Героям слава!», що стало символом вшанування найкращих, котрі у найважливіший
момент не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, для якиих
вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» був не просто словами з гімну,
а станом їх душі. Вони мають стати прикладом для кожного свідомого
українця.
Як
тільки зазвучала мелодія «Плине кача», небаса пролилися сильним дощем –
сльозами тих, хто загинув за правду, свободу, незалежність своєї держави, хто
ціною жертовності доказав, що український дух є незламним, а народ –
нескореним.
У
схвильованому виступі матері Героя України – пані Лесі Точин відчувалося, що
біль втрати не притупляється. Незважаючи на те, що минуло два роки, не
висихають сльози, не вщухає душевна туга дружини Лілі, донечок за люблячим
чоловіком, турботливим батьком.
Після
освячення пам’ятника ходорівчани, гості міста та родини Героїв Небесної Сотні помилились
і запалили свічки біля пам’ятної дошки Романа Точина, оглянули експозицію кутка
Героя у Ходорівській ЗОШ ім.Романа Точина №3, де він навчався, згодом вирушили
до Алеї Героїв Небесної Сотні Львівщини, на якій увіковічено імена вихідців із
Львівщини, котрі поклали за нас своє життя під час Революції Гідності.
Присутні
хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв. Спалахнули свічки пам’яті,
розгорілися вогнищем скорботи у душах і серцях присутніх за Романом Точином і
всіма загиблими. Голова Ходорівської об’єднаної громади О.Коцовський подячно
вклонився рідним Героїв і запевнив, що ходорівчани завжди пам’ятатимуть про
подвиг їх синів і дочок. Голова Союзу Українок І.Лозинська зазначила, що,
перегортаючи криваву сторінку історії нашої держави, ми повинні бути єдиними у
вірі, дружніми як ніколи - «аж тоді підуть по сій дорозі люди, як ми проб'єм її
та вирівняєм всюди», як писав наш Каменяр. Л.Семик подякувала ходорівчанам за
збережену пам'ять. Піднесено звучали поетичні твори «А сотню вже зустріли
небеса…», «Герої не вмирають», які декламували Г.Стариков та Ю.Маркова.
На
урочистостях не було жодного байдужого. Кожен усвідомлював, що на місці Романа
Точина могли бути їхні брати і сестри, чоловіки і батьки. Лицар Небесної Сотні
віддав за нас найдорожче – своє життя. Його самовідданість та велика любов до
України є прикладом для кожного. Він – промінь, який вселяє у серця
віру, надає сили, наставляє молодь на патріотичний шлях. Ми не маємо жодного
права забути про Романа та інших Героїв Небесної Сотні, ми повинні
об’єднуватись і боротись на мирне небо, за рідну Україну, і пам’ятати, що темні
часи пройдуть, буде колоситись хліб, будуть сміятись діти і буде жити Україна.
Я.Мочарська
Вони в виборюють мир Україні
Два роки тому війна
увірвалася у життя українців. Тисячі
найкращих і наймужніших не злякалися і стали
на захист своєї Батьківщини у найважливіший момент нашої держави. Серед них –
вихідці з Ходорівщини.
14 липня на другій сесії
Ходорівської об’єднаної територіальної громади вручили нагороди юним, молодим,
мужнім, завзятим, незламним, готовим власними життями боронити наш мир і
спокій, об’єднаним фронтовою долею бійців і волонтерів АТО, на
плечах яких тримається наша армія. Були відзначені:
воїни АТО, депутати об’єднаної громади - Олег
Бончинський відзнакою і Подякою СБ армії України за значний особистий внесок у
справу захисту суверенітету, конституційних прав та свобод громадян України; Іван Тітик Почесною грамотою Львівської ОДА
за проявлений патріотизм, відданість українському народові, мужність і героїзм,
проявлені під час виконання завдань у зоні АТО;
волонтери - Олег Деляновський, депутат об’єднаної
громади, Юрій Юревич, лікар Ходорівської РЛ медалями і подячними грамотами
Української православної церкви на знак благословення за щиру працю на користь
Святої Церкви Христової та щиру любов до України за благодійну волонтерську
діяльність для воїнів АТО.
Приймаючи нагороду, Ю.Юревич
закликав присутніх пам’ятати, що війна в Україні триває і що на фронті
потребують нашої підтримки і допомоги.
Ні в кого немає
сумнівів, що наші земляки - герої, об`єднані любов`ю до Батьківщини, боротьбою
за цілісність і незалежність України, за наше щасливе майбутнє.
М.Краївська
Ходорівська об’єднана громада
Ходорівщина – надзвичайно мальовнича
місцевість, багата надрами, талановитими і працьовитими людьми.
27 березня 2016 року утворилась Ходорівська об’єднана громада – одна з найбільших в Україні, яка
налічує майже 26 тисяч населення і займає площу 33 147,10 га. До її складу
увійшло одинадцять сільських та одна міська рада, в тому числі 42 населених
пункти. На території об’єднаної громади розташовані 145 комунальних закладів -
школи, дитячі садки, заклади позашкільної освіти, культури,
фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, поліклініка, лікарня, станція
швидкої допомоги, які утримуються за рахунок бюджету органів місцевого
самоврядування.
Цією статтею започатковуємо цикл
публікацій про сільські ради (старостати) Ходорівської об’єднаної громади.
Чорноострівська сільська рада займає площу 3593 га (в т.ч, в
межах населених пунктів – 776,4 га, за межами населених пунктів – 2816,6 га).
До її складу входять п’ять сіл, різних за кількістю населення та рівнем розвитку
інфраструктури: Чорний Острів, Бориничі, Голдовичі, Дроховичі, Лучани з центром
у селі Чорний Острів, у яких проживає 1789 чоловік.
Найбільше за кількістю населення на
території старостату село Чорний Острів (724), у Бориничах проживають 692, у
Лучанах - 220, Голдовичах – 92, Дроховичах – 61 чоловік.
Староста громади Михайло Степанович
Дребот має великий досвід роботи у місцевому самоврядуванні.
Через Чорний Острів і Бориничі
проходить залізниця. У
Чорному Острові є триступенева (середня) школа –
навчально-виховний комплекс з
просторими спортивним й актовим залами, у якій навчаються 90 дітей, прекрасно
оформленим дитячим садком на 20 дітей. У вестибюлі – капличка Пресвятої
Богородиці з природного каменю, куточок «Герої серед нас», на яких розміщені
фото односельців, що перебувають у зоні АТО – Р.Петрика, Я.Скотовського,
Р.Васюнця. Директор Марія Петрівна Конвіцька гостинна і творча людина. Шкільні
коридори прикрашають її авторські роботи - картини із природного матеріалу. Автором
пейзажів, що в актовому залі і їдальні є самобутній художник, її чоловік.
Затишні, просторі класи,
капличка, комп’ютерний зал, внутрішні туалети є також у значно меншій за
розмірами і наповнюваністю учнями (51) Бориницькій двоступеневій восьмирічній
школі, яку очолює педагог із 30-річним стажем Ольга Дмитрівна Шевчук.
Батьківські і педагогічні
колективи намагаються вирішувати шкільні проблеми. Багато в чому їм це
вдається, допомагають місцева влада і підприємці, однак є проблеми, які не під
силу. Це – ремонт покрівель і заміна вікон і дверей на енергозберігаючі.
У Чорному Острові і Бориничах є
вуличне освітлення. У цьому році сільська влада планує освітити Лучани і Голдовичі,
залишаться тільки освітити Дроховичі.
У Бориничах ФАП має своє
приміщення, яке не освітлюється, у Чорному Острові медична установа розміщена у
приміщенні сільської ради. Її п’ятдесят років очолює Іванна Миколаївна Візна.
У всіх населених пунктах
Чорноострівської сільської ради, крім Голдович, є народні доми. Багатством
вишивок вражає кімната національного відродження у Народному домі найменшого на
території старостату села Дроховичі – рушники, сорочки, серветки, килими
(навіть на підлозі) вражають розмаїттям узорів. У Лучанах Народний дім – це
колишній магазин, у якому ведуться ремонтні роботи. Він розташований в одному
приміщенні із ФАПом. У Бориничах поряд з Народним домом є літня сцена,
розмальована у синьо-жовті кольори, з глядацьким майданчиком.
У Чорному Острові і Бориничах
стадіони з роздягальнями, літними душами. У цих селах є по дві футбольні
команди, які успішно захищають честь своїх населених пунктів на обласному і
районному рівні. Фінансову допомогу їм надає сільська влада і місцеві
підприємці.
У всіх населених пунктах є греко-католицькі церкви. Щороку у
Бориничах, на свято Преображення Господнє відбувається великий відпуст. Цікавим
є той факт, що громада села Голдовичі протягом двох років побудувала новий храм
на місці згорілого. Вражає своєю витонченою архітектурою новозбудований храм у
селі Лучани.
На території сільської ради 49 км доріг
знаходяться в аварійному стані. Це напрямки: Чорний Острів-Городище –
Вибранівка, Городище-Дев»ятники-Ходорів.
Одна з найбільших в об’єднаній громаді Дев»ятниківська
сільська рада займає площу 3726.0 га (в т.ч., в межах населеного пунктів –
520.0 га, за межами населених пунктів – 3205,7 га). До її складу входять села: Дев’ятники,
Калинівка, Ятвяги, Юшківці. Усі села, крім Калинівки, освітлені.
Очолює
Дев»ятниківську сільську раду Зеновія Василівна Соколик.
Найбільш
населеним із розвиненою інфраструктурою у раді є село Дев»ятники, у якому
проживає 351 людина. Тут є амбулаторія, загальноосвітня триступенева школа,
відділення зв’язку, народний дім, бібліотека, стадіон.
У єдиній
на території сільської ради Дев»ятниківській загальноосвітній школі 1-111
ступенів навчаються 80 дітей, працює група продовженого дня. У навчальному
закладі створені належні умови для здобуття освіти – просторі світлі класи,
актовий і спортивний зали, тренажерний куток, майстерня, їдальня, шкільна
капличка і бібліотека, комп’ютерний клас (правда, комп’ютери 2006 року
випуску). Шкільний історико-краєзнавчий музей привертає увагу унікальними
документами з історії села, макетами церков та зразками старовинних вишивок.
Кімната
національного відродження у Народному домі
наповнена цікавим вишиттям, народними строями, предметами побуту початку
минулого століття. Рідкісні вишивки прикрашають і сільську бібліотеку.
Дев»ятниківська
амбулаторія обслуговує мешканців не тільки Ходорівської об’єднаної громади -
сіл Чорний Острів, Лучани, Голдовичі, Дев»ятники, Юшківці, Калинівка, Ятвяги, а
й сусідніх – Соколівка, П»ятничани, Ходорківці. Духовним осередком Дев»ятник є
церква св.Йосафата, споруджена у 1904р, та цілюще джерело біля автобусної
зупинки.
У
мальовничих Юшківцях проживає 144 людини. У населеному пункті працює Народний
дім, бібліотека, музей С.Стецько, радіовузол. Мистецькою візітівкою села є
народний вокальний жіночий колектив «Юшківчанка».
У
Калинівці, що налічує 129 жителів, сільська рада придбала у споживчого
товариства будівлю магазину, у якому планує після проведення ремонту розмістити
Народний дім. Приміщення, у якому зараз знаходиться осередок культури,
практично, зруйноване. Ремонту потребує і Народний дім у селі «пенсіонерів»
Ятвяги (колишнє Прибілля), де серед 82 жителів нема жодної дитини шкільного
віку.
Основною
проблемою ради є міграція населення. Про це в один голос заявляють і сільська
голова З.В.Соколик, і директор школи М.В.Щербата,, і завідуюча амбулаторії
І.П.Шоробура. У рік у Дев»ятниківській сільській раді реєструють, в середньому,
2-3 шлюби, і 3-4 народження, тому й пустує дитсадок у центрі села. Вирішення
проблеми вбачають у відновленні доріг на території сільської ради: водії
маршруток відмовляються від рейсів у цьому напрямку . «Люди не покидали б села, якби були
нормальні дороги, навпаки, у таку мальовничу місцевість, яка розташована у 40
км від Львова, перебирались би мешканці обласного центру», - переконана
З.В.Соколик.
М.Краївська
Продуктовий кошик ходорівчан
У багатьох розвинених країнах світу рівень життя громадян давно
визначається вартістю їх продуктового кошика, іншими словами –
продуктів харчування, які входять в щоденний раціон людини. Важливо також і те, що за вартістю цього набору визначається
прожитковий мінімум, і як наслідок – мінімальна зарплата і пенсія.
Формує споживчий кошик українців уряд. На сьогодні там
налічується 296 товарів і послуг (постанова Кабміну №656). На думку чиновників,
склад кошика дозволяє українцям не голодувати, стежити за зовнішнім виглядом,
більш-менш пристойно одягатися і навіть долучатися до прекрасного – в «кошику» врахований
похід на концерт або в театр (1 раз на рік).
Якщо вірити затвердженому Кабінетом
Міністрів продуктовому кошику, українці – народ невибагливий та економний.
Урядовці вирішили, що склянки молока, двох маленьких картоплин та кількох грам
рису для працездатної особи на день – цілком достатньо. До речі, такі товари,
як чай, кава, цукор, сіль, спеції у раціоні українця взагалі не передбачені.
Гастрономічні «витребеньки» ходорівчанам і так обходяться у
кругленьку суму. На купівлю обов'язкових продуктів у магазинах чи на міському
ринку потрібно витратити більше 1000 гривень на місяць при мінімальній зарплаті
у 1450 гривень. Варто зазначити, що й ціни на деякі продукти чи не кожного дня
«скачуть» вгору, тому перш ніж збиратись за покупками, поцікавтесь які ціни домінують
у магазинах та на ринках нашого міста і де купляти економніше.
 |
Літо – сезон овочів та фруктів, які, до речі, мали б бути
дешевими. Сумно не стільки від високих цін, а й від того, що з кожним днем вони
зростають. Для прикладу, помідори на початку минулого тижня з 11 липня коштували 11 грн. за 1 кг, вже до середини тижня ціна зросла
до 15-16 гривень. У четвер, 14 липня, ціни ще «стрибнули» – у супермаркеті
«Рукавичка» за 1 кг помідорів покупцеві довелося заплатити 17,99 грн, на ринку
та на базарчику «П’ятачок» – від 19 до 20 гривень. У суботу, 16 липня помідори
викликали справжній ажіотаж – на «П’ятачку» ціни підскочили до 24 грн за
кілограм! У «Рукавичці» ціна залишилась та сама - 17,99 грн, у деяких
продуктових магазинах міста Ходорова можна було придбати помідори за ціною
15-16 гривень. Ціни на інші овочі впродовж тижня практично не змінювались: картопля
– 3-4 гривні, буряк – 5 грн, морква – 7 грн, цибуля – 5-6 гривень, капуста –
2-3 гривні, перець – 17 гривень. На фрукти ціни різноспрямовані – ягоди,
основний сезон яких уже закінчується, поступово зростають в ціні, водночас
дешевшають на яблука й абрикоси.
Щодо круп, то ціни теж «стрибають» – за 1 кг гречки на
ринку вам доведеться заплатити від 38 до 40 гривень за 900г, у супермаркеті
«Рукавичка» - 44 грн, гуртівня «Соняшник» пропонує ціну 39 грн. Рис, манна
крупа стабілізувались у ціні і зараз коштують приблизно однаково як на ринку,
так і в продуктових магазинах та супермаркетах. Ціни на макаронні вироби теж
різні (швидше за все, залежать від якості виробу), у середньому на ринку, у
продуктових магазинах та супермаркетах ціни однакові – від 10 грн до 20 грн за
1 кг.
Цікава ситуація складається із молочною продукцією. У
супермаркетах, продуктових магазинах та на базарчику «П’ятачок» ціни
здебільшого однакові. Сир найекономніше купляти домашній на ринку (20-25 гривень
за 1 кг), у магазинах сир значно дорожчий (від 34 грн до 39 грн за 500г). З
молоком те саме – домашнє молоко на Ходорівсьому ринку коштує 12 грн за 1,5л, у
продуктових магазинах з вас візьмуть від 13 до 17 гривень за 900г молока. У супермаркеті
«Рукавичка» яйця чи не найдешевші – 1,12 грн за 1 шт, на ринку 1,30-1,40
гривень. Впродовж тижня ціни на яйця були стабільними.
М’ясна продукція користується великою популярністю, тому
варто зазначити, що найдешевше її придбати у магазині «Ходорівський м’ясокомбінат».
Для прикладу, фарш свинний тут коштує 53 грн, полядвиця – 87грн. У «Рукавичці»
та в інших м’ясних магазинах ціни на свинний фарш від 56 до 60 гривень,
полядвиця – 89-92 грн.
Що стосується цукру, то ціни різні – гуртівня «Соняшник»
пропонує ціну 14 грн/кг, у «Рукавичці» за кілограм цукру покупцям доведеться
заплатити 15 грн, на «П’ятачку» - від 13,50 до 15 гривень.
Ціни на хлібобулочні вироби також різні – в середньому за 1
буханку хліба вам доведеться заплатити від 7 до 9 гривень як на ринку у хлібних
кіосках, так і в продуктових магазинах та супермаркетах.
Зниження цін на деяку продукцію спостерігається по суботах
та неділях у супермаркеті «Рукавичка», де діє «Акція вихідного дня». Цікаво, що
в суботу та перед святами на «П’ятачку», як правило, ціни навпаки суттєво
зростають.
Ходорівчанам варто задуматись, де придбати ті чи інші
продукти. Як кажуть в народі, копійка гривню береже! Із споживчим кошиком, який
пропонує Міністерство ситим не будеш, якщо від суми мінімальної заробітної
плати відняти реальні витрати середньостатистичного ходорівчанина, то якраз і
залишиться коштів на склянку молока на сніданок, 173 грами хліба на обід, а
вечерю можна і пропустити (шкідливо лягати спати з повним шлунком).
Я.Мочарська
КОЛИ БОЛИТЬ
ЖИВІТ
Гострі
хірургічні хвороби живота зустрічаються доволі часто і складають до 70% від
усіх захворювань органів черевної порожнини. До них відносяться гострий
апендицит, защемлена кила, непрохідність кишківника, проривна виразка шлунку та
12- палої кишки, гострий панкреатит, гострий холецистит.
При ранньому
звертанні до лікаря і своєчасно зробленій операції одужання хворих проходить
набагато легше, скоріше і, що зараз має важливе значення для хворих і їх сімей -
потребує набагато менше витрат на медикаменти.
Однак,
захворівши, люди не завжди вважають за необхідність звертатись до лікаря при
появі перших ознак захворювання (біль
в животі, блювання, здуття живота). Багато хворих думають, що це прояви гастриту(запалення
шлунку), отруєння харчами, і займаються самолікуванням: п’ють розчин соди,
марганцівки - промивають шлунок, вживають таблетки, які «порекомендувала
сусідка», приймають знеболюючі засоби, проносні, іноді випивають горілку (думають,
що стане краще). Домашнє лікування призводить до прогресування хвороби,
запізнілого звертання до лікаря і запізнілого надання необхідної медичної
допомоги.
Одним з таких
захворювань, котре потребує термінового оперативного лікування, є защемлена
кила (грижа). Коли кила не защемлена і вправляється в черевну порожнину - це не
загрожує життю людини (килоносії). Що таке кила? Кила - це патологічнй стан,
котрий виникає внаслідок випинання внутрішнього органу з живота (частіше
частина кишки) через отвір, дефект в черевній стінці (вроджений або набутий при
житті) - і під шкірою утворюється припухлість, котрої раніше не було.
Розрізняють
кили пахвинні, стегнові, пупкові та інші. Найбільш поширені пахвинні кили, які
складають до 90% стосовно інших кил. Пахвинні кили частіше стрічаються у
чоловіків, стегнові і пупкові - у жінок. Кила, яка вправляється, не дуже турбує
хворого, але створює йому певні незручності під час ходьби, фізичної роботи.
Так і носять
свої кили люди по 5-10-20 років, ніяких рекомендацій про оперативне лікування і
слухати не хочуть, і ось в один прекрасний, чи скоріше печальний день, без
видимої на це причини, а частіше під час фізичного навантаження, піднімання
вантажу, кила защемлюється. З’являється сильний біль, килове випинання перестає
вправлятись, стає твердим, появляється блювота.
Защемлення
життєво важливого органа - частини кишки, вимагає негайного оперативного
лікування. До 2-х годин з часу защемлення кишку ще можна відживити, після 2-х годин
наступає її змертвіння. Це потребує складної операції, в занедбаних випадках - кількох
операцій, і навіть це не гарантує одужання хворого.
На превеликий жаль,
у наш час зустрічаються люди, які погіршенню свого стану і защемленню кили не
надають належної уваги, не звертаються до лікаря, займаються самолікуванням. Приймають
знеболюючі, проносні засоби, викликають блювання, щоб полегшити свій стан,
стараються вправити килу. А кила не вправляється, стан поступово погіршується,
дорогоцінний час оперативного лікування
втрачається, защемлена кишка поступово втрачає життєздатність і починає
мертвіти.
Через 6-12
годин, а то і через добу і більше часу з моменту защемлення, коли стало зовсім
погано, хворі звертаються за медичною допомогою і поступають у стаціонар, коли
живіт здутий «як гора», розвинулось часте блювання, біль поширився на весь
живіт, кила тверда, різко болюча, кал і гази перестають відходити. Артеріальний
тиск знижується, серце працює на межі можливого.
Привозять
родичі такого хворого в лікарню з проханням: «Робіть щось, лікуйте, рятуйте!» У
такому занедбаному стані і навіть операцією не завжди вдається врятувати людину.
Причина цьому одна - пізнє звертання до лікаря, що призвело до змертвіння
кишки і незворотніх патологічних процесів в організмі хворого, як наслідок- смерть.
Хворим потрібно
знати небагато, але основне:
1.
Є кила - лікування оперативне. Чим скоріше від утворення
кили зробити операцію, тим швидше
наступить одужання хворого і будуть менші затрати.
2.
Не носіть кили по 10- 20 років.
3.
Якщо кила защемилась, не старайтесь її вправити,
бо при спробі вправлення кили можете розірвати кишку.
4.
Не звертайтесь за порадами до сусідів, знайомих,
родичів, а звертайтесь до лікаря.
5.
Не займайтесь самолікуванням, не втрачайте
дорогоцінного часу.
6.
Своєчасно зроблена операція, як єдиний метод
лікування кили - це успіх вашого лікування, ваше виживання, економія грошей на
лікування, гарантія збереження працездатності.
Медицина не стоїть на місці, а
крокує вперед, шукає нові можливості допомогти людям, хворим на кили живота. Для
цього не потрібно їхати кудись далеко: у хірургічному відділенні Ходорівської
райлікарні впроваджена й успішно використовується пластика килових дефектів
синтетичними сітками, що значно підвищує надійність оперативного лікування. Це
дає можливість оздоровитись тим, хто після виникнення рецидиву кили уже втратив
надію на одужання, або має килу велетенського розміру з великим дефектом
черевної стінки, за оперування котрої хірурги раніше ніколи не брались.
Пам’ятайте, що тільки своєчасне планове оперативне лікування є запорукою
вашого здоров’я. Скористайтесь готовністю і бажанням наших хірургів допомогти
вам.
Я. Піняк, лікар-хірург Ходорівської райлікарні
Радісно
празнуємо
у світлому дні твоєї святої смерти,
Ольго
Богомудра,
засилаючи
молебну пісню до Христа,
що
вінчав тебе вінцем нетлінним.
Канон
св.Ольги
Згідно з легендою, майбутня
княгиня Ольга народилася у простій родині у селі Вибути, в 12 кілометрах від
Пскова. Вона з ранніх років працювала перевізником на річці Великій, де з нею і
познайомився Київський князь Ігор, коли полював на псковських землях. Він
попросив юнака в човні перевезти його на інший берег. Придивившись ближче, Ігор
зауважив, що перед ним прекрасна тендітна дівчина, одягнена в чоловічий одяг.
Це
була Ольга. Князю вона так сподобалася, що він почав до неї залицятися, але
отримав відсіч. Минув час, Ігор вирішив одружитися. Тоді згадав про горду псковську
красуню і відшукав її. Ольгу привезли у місто Кия і віддали Ігорю за дружину.
Поміж іншими подарунками Ольга отримала від чоловіка перстень з блакитним
каменем, з яким ніколи не розлучалася.
У
біографії київської княгині Ольги чимало загадок. Невідомі ні рік, ні навіть
приблизний час її народження. “Повість временних літ” про 903 рік повідомляє,
що тоді “привели Ігореві дружину із Пскова на ім’я Ольга”, і що через 30 літ у
князівського подружжя народився єдиний син Святослав.
Інші
дослідники припускають, що Ольга народилася близько 910 року і вийшла за Ігоря
близько 930 року. У середньовіччі побутувала версія про болгарське походження
Ольги. Її швидко спростували, враховуючи, що в одних літописах Псков виступає
під цією назвою, а в інших – як “Плесков”, що в Болгарії.
У
пізніших документах говориться про те, що Ольга була родом з Ізборська, з роду
Гостомисла. Оскільки ім’я Ольга пов’язане з Олегом, існує версія, що вона була
його дочкою (Helga). Стверджували навіть, що вона останній нащадок Аскольда,
чия сім’я була вивезена у Псков.
Святослав
– майбутній князь Київської Русі, народився у 942 році. Становище Ольги при
київському дворі було винятковим: у неї був окремий двір у Вишгороді. Її посол,
на рівні послів “світлих” князів з місцевих династій, брав участь у переговорах
з Візантією у 944 році. Полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею, а
юного сина Святослава – спадкоємцем.
Князь
Ігор загинув страшною смертю: древляни, яких Київ змушував платити податки,
розірвали його тіло між верхівками двох дерев. Незабаром древлянський князь
Мала насмілився просити руку Ольги, вдови вбитого ним Ігоря. Він заслав до
Києва 20 сватів, які приплили на човні. Княгиня наказала викопати на своєму
дворі величезну яму і закопати у ній живцем усіх древлянських мужів разом з їх
човном.
Ольга зі своєю дружиною у древлянських землях
справила тризну на місці страти чоловіка: напоївши древлян, наказала усіх
порубати - було вбито п’ять тисяч древлян.
Успадкувавши владу,
Ольга придушила повстання древлян проти Києва, здійснила державну реформу щодо
впорядкування збору данини, запровадила будівництво кам’яних храмів. Впокорення
древлян дало змогу Києву контролювати два надзвичайно важливі торгівельні
шляхи: сухопутний (Болгарія-Київ-Краків-Прага і до Баварії) та водний (через
Буг до Балтики). Все це сприяло становленню Давньоруської держави.
Ольга
продовжувала давню зовнішньополітичну лінію київських князів, започатковану ще
Аскольдом: усталення стосунків з Візантією. Вона здійснила два візити до
Константинополя у 946 і 957 pp., під час яких були укладені союзницькі угоди.
Відтоді руські загони збройно служили імператорові, а Візантія платила за це
Русі данину. Під час одного з візитів Ольга урочисто прийняла хрещення від
глави православної церкви, патріарха, в головному соборі імперії – Софійському.
У
964 році княгиня Ольга передала владу Святославу, що досяг повноліття.
Княгиня
Ольга померла 11 (25) липня 969 року. Святослав поховав матір за християнським
звичаєм у київському храмі святого Миколая, що на Аскольдовій могилі. Тіло
княгині залишалося нетлінним. Її онук Володимир переніс мощі святої у
Десятинний храм Успіння Пресвятої Богородиці. Під час нападу монголів мощі
Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи
1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, де
вони зберігалися до XVIII ст. Їх перепоховали, але місце нікому не відоме.
Культ
святої Ольги і святкування дня її смерті існували ще до приходу монголів. Її
ім’я було поміщено у список святих приблизно у XII ст., набагато швидше, ніж
Володимира Великого – Хрестителя Київської Русі.
Ікона
святої рівноапостольної Ольги захищає увесь народ. Особливо допомагає матерям
синів-воїнів, вдовам, жінкам, які втратили кохану людину. Тих, хто носить ім’я
Ольга, свята рівноапостольна Ольга підтримує у всіх справах, вберігає від
небезпеки.
Велику
княгиню Ольгу з повним правом можна вважати однією із засновниць Української держави.
М.Краївська
До
ювілею Каменяра
Стежками Івана Франка
Бог дав йому талант, який він не
закопав у землю, як той поганий робітник з біблійської притчі, а помножив його
у декілька разів… Як природа збирає виноград в єдине гроно, так і Іван Якович
Франко на протязі багатьох років збирав неоціненний скарб – свої твори.
У своєму житті Франко пережив
чимало – справжню радість і сум, щирість почуттів і біль, палку увагу
прихильників і ненависть та жорстокість влади. Попри це, весь свій щедрий
талант, запал свого серця, силу, здоров’я, мужність та уміння Іван Якович віддав
в ім’я процвітання української культури, держави, її народу.
Приємно мені, жительці Ходорова,
розуміти і знати, що вулицями нашого міста проходив справжній геній - Іван
Франко. Хоч немає документально підтверджених даних про перебування Івана
Франка у Ходорові, Євгенія Коцовська (з роду Білоусів) пригадувала розповіді
батьків про те, що Франко гостював у місцевій старенькій дерев’яній церковці.
Ще одну згадку про перебування Каменяра у Ходорові можна знайти у книзі
«Спогади про Івана Франка», виданій у Києві 1981р. (упорядник О.Дей) - нарис
Марії Білецької з посиланням на с.Добрівляни. упорядник у примітці вказує, що
село знаходиться у Жидачівському районі. Можна припустити, що, перебуваючи у
Добрівлянах, Іван Якович міг завітати до Ходорова.
Ще одна стежина, пов’язана з
Франком, веде на вулицю Героїв Євромайдану (колись її називали Новою, Пушкіна,
потім - 600-річчя Ходорова). У невеличкому чепурному будиночку інженера
Поташника оселилася родина Романа Кулинича, котрий інженеровій дружині
доводився рідним братом. Жінка Кулинича, Францішка, і дружина сина Івана Франка
Тараса були рідними сестрами. Міцні родинні, а також дружні доброзичливі
стосунки підтримувалися ретельно обома сімействами впродовж багатьох років.
Ірина Медвецька (з роду Климковичів) згадувала, що Тарас Франко навіть танцював
у Народному дому.
Святкування сорокарічної творчої
діяльності Франка почалося 2 липня 1913 року. Телеграми і листи на адресу
ювіляра надходили цілий рік. Від делегації з Ходорова громадська активістка
С.Кабаровська вручила письменникові терновий вінок з вплетеними в нього білими
трояндами. Збереглася зафіксована розмова Франка, у якій Каменяр, захоплюючись
прозорливістю і далекоглядністю ходорівського жіноцтва, наголосив, що «ся
хвилина, яку далисьте мені нині, є одною з тих білих рож…» його життя.
У найбільшому залі Львівської
філармонії Франкові приготували пишну ложу із декоративною золотою лірою, але
Франко сів у другому ряду партера, сказавши: «Я лише був пастух свого народу, і
така ложа не для мене, дозвольте мені тут бути».
Наприкінці Франкового життя,
важка, і, як виявилось, смертельна недуга застає його зовсім самотнім. Два його
сини при війську, хвора дружина у шпиталі, а донька у Києві, відгороджена від
батьків прифронтовими лініями. Франкова хвороба стрімко прогресувала. Спочатку
спаралізувало одну руку, потім і другу. Став цілком безпомічним проти неї і
розгубленим. Болі були нестерпні, мучили і галюцинації.
Вістка про трагедію Франка
сколихнула країну. У пансіонат, де він перебував на лікуванні, почали приходити
люди, аби підтримати його в біді. Проте Іван Якович свідомо уникав зустрічей -
хотів залишитися у їх пам’яті здоровим, а не фізично безпорадним і нещасним.
Приймав тільки найближчих друзів, перед якими виливав весь біль душі.
Про одні такі відвідини залишила
спогади Ольга Роздольська, дружина відомого галицького фольклориста Осипа
Роздольського. «Одні відвідини, - писала вона, - я ніколи не забуду. Була у
Франка одна знайома, Євгенія Бохенська. Вона учителювала десь неподалік Львова,
і коли почула, що Франко захворів, приїхала, щоб його побачити. Здається, не
помилюся, коли скажу, що вона його таки щиро любила, та й він знав про це.
Одного дня прийшла до нас, і ми всі – я, жінка Гнатюка і Бохенська – пішли в
санаторій. Франкові якраз було недобре…і нарешті настала хвиля тиші, він
прийшов до себе, побачив Бохенську, що стояла і плакала, і в нього з очей
покотилися сльози. «Геня, дайте руку, - сказав він, піднявши своїми руками її
руку, притис її долоню до свого лиця, потримав так хвильку, далі на її долоню
струсив сльозу і відпустив руку, - візьміть цю сльозу на згадку». Всі присутні
також розплакались…»
Жодні дослідження франкознавців нічого конкретного
про Євгенію Бохенську не кажуть, за винятком того, що вона була однією із
знайомих Івана Франка. Проте з досліджень С.Крегенбільда, опублікованих у
випуску сьомому н.ч. «Ходорівщина», дізнаємось, що Франко не тільки спілкувався
з Бохенською, а й допомагав
збирати кошти для видання окремою збіркою її віршів і з цією метою у 1913 році
приїжджав у Голешів. Перша світова війна не дала можливості сповнити цей задум,
а після війни Франка не стало.
Померла Бохенська 1944р, поховали її вчителі з
містечка Журавного. Мало хто знає, що на сільському цвинтарі в с.Голешів є
скромна могилка, в якій лежить Франкова сльоза.
Я.Мочарська
Ой на Івана, ой на Купала
Одне
з найпоетичніших народних свят - Івана Купала сягає своїм корінням у глибину
віків. Відзначають його у середині літа, в один день із християнським святом
Івана Хрестителя (7 липня). У різних народів це свято називають по-різному:
«святого Яна» - у західних слов'ян, «сан-Джованні» - в Італії, «сан-Хуан» - в
Іспанії і т. д. Святкують Купала подекуди і на американському континенті,
зокрема в Бразилії, куди його занесли європейці.
У
цей день наші предки збирали трави і зілля, плели вінки з квітів, купалися та
обливалися водою. Вважалося, що зілля, зібране на Купала, має цілющі
властивості. У народі побутує легенда про дивовижний цвіт папороті, який
буцімто розцвітає саме у купальську ніч, а хто його знайде, тому приносить
щастя.
В
Україні свято Купала відзначають, дотримуючись прадавніх традицій, 7 липня за
новим стилем. Поетичний купальський звичай з його яскравими атрибутами — плетінням
вінків та гаданням на них, стрибанням через вогонь, обрядовими піснями,
хороводами, іграми, зберігся у нашому краю. Щороку на березі Ходорівського
ставу аматори художньої самодіяльності влаштовують свято Івана Купала з живими
вінками, квітами, вогнищем, піснями та хороводами. Не був винятком і цей рік,
незважаючи на капризи природи - проливні дощі, що пройшли напередодні.
Купальське
дійство на Водній станції 7 липня розпочалось хореографічною композицією
«Купальські забави» у виконанні народного ансамблю «Надніддністрянка» під
керівництвом Ю.Коцовської та Л.Семчій. Чудові українські пісні, наповнені
купальським колоритом, подарували ходорівчанам гості - чоловіче тріо «Опілля»
із села Грусятичі та вокальний ансамбль «Любисток» Молодинецької сільської
ради.
Українські
троїсті музики – народний ансамбль «Візерунки» під керівництвом Т.Качора,
майстерним виконанням мелодій запалили серця глядачів купальським вогнем.
Присутні з
ентузіазмом підспівували і підтанцьовували разом з І.Грицівим і М.Матулкою,
вихованцями вокального гуртка «Естрадний спів» Центру творчості міста Ходорова
(кер. В.Мотрук), загадували бажання разом з ведучими І.Духнієм та Н.Кузик, адже
Купальська ніч – ніч чудес.
Лунали
на диво оригінальні купальські пісні та композиції, які не сплутаєш ні з якими
іншими, у виконанні народного дівочого ансамблю «Ромашка» під керівництвом О.Мельник
та У.Абрамів. Молодь у національних костюмах з вінками із живих квітів водила
хороводи навколо марени, що згодом перетворилися на масовий кривий танець.
Коли
стемніло, запалало купальське вогнище. Хлопці й дівчата знову пішли у танок.
Ніхто не розходився, незважаючи на пізній час. Усі чекали, коли на воду пускатимуть
вінки із запаленими свічками, бо це справді дивовижне видовище. Хоч мало хто
вірить у старі прикмети й забобони, проте мимоволі пригадувалися купальські
ворожіння та різні повір'я, як-от: до якого берега припливе вінок, туди дівка
вийде заміж. Якщо вінок крутиться на місці, то цього року дівчина заміж не
вийде, коли вінок потоне — це віщувало нещастя. Бувало, що дівчина пускала на
воду два вінки — на себе й на милого, і загадувала: якщо вінки попливуть поряд,
то бути в парі, а якщо ні, то буде розлука. Юнаки і дівчата стрибали через
вогонь, танцювали, співали пісень, плавали на човнах по ставі, намагаючись
впіймати вінок-долю.
Свято Івана Купала — це свято єднання з чистою незайманою природою. Воно має глибоке коріння у народному побуті і міцну естетичну основу, що є запорукою його життєвості і нев'янучої краси.
Свято Івана Купала — це свято єднання з чистою незайманою природою. Воно має глибоке коріння у народному побуті і міцну естетичну основу, що є запорукою його життєвості і нев'янучої краси.
С.Ленишин
Свято в Бортниках
Чудове
свято жителям сіл Бортники, Букавини і Молодинче подарувала молодь цих
населених пунктів 7 липня, яке ініціювали староста О.Гурдя та директор
Народного дому села Бортники В.Цукорник. На вигоні біля річки відбулося
прекрасне театралізоване дійство «Ой, на Івана, тай на Купала». Гучна музика
кликала мешканців з найвіддаленіших куточків. На дійстві був присутній
заступник міського голови об’єднаної громади Я.Костур.
Почалося
свято, ведучими якого були Ольга Тітик, Назар Гнатів, невеличкою інсценізацією,
яка запросила глядачів на гуляння. Дівчата у національних костюмах з віночками
подарували присутнім танець «Квітка-душа». Місцеві актори звеселяли глядачів
піснями, які переплітались з танцями, побажаннями та віршами.
Варто
зазначити, що саме 5 липня минає 588 років з дня першої письмової згадки у
староукраїнській грамоті князя Любомира Любертовича (1428) про наше село
Бортники. О.Гурдя вручила подарунки-сувеніри односельчанам, які святкують свій
день народження у день народження села Бортники - Юлі Марущак, Софії Марущак,
Божені Сенів, поздоровила найстарших і
наймолодших жителів Бортник – Ольгу Григорівну Ухан (92 роки) і Марію Ігорівну
Вівчарську (1 місяць).
До
третьої ночі біля річки проходили цікаві ігри, розваги та молодіжна дискотека.
Від імені глядачів Ірина Баторик
У
світі спорту
Товариська зустріч
25 червня відбулася традиційна
футбольна зустріч, присвячена Дню медичного працівника. Цього року ходорівські
медики зустрічалися із медичними працівниками першої міської лікарні
Івано-Франківська.
Матч відбувся у Франківську при
27-градусній жарі. Згідно з коментарем, вміщеним Ю.Юревичем у соцмережах, хоч
на полі «бою» були присутні
напруга і спортивна злість, перемогла дружба, незважаючи на розгромний рахунок
5:3 на користь господарів.
