Випуск 18

Народний часопис «Ходорівщина»,

вип.18 (359) від 17.09.2016р.

IV сесія VIII скликання Ходорівської міської ради

8 вересня 2016 року відбулася IV (позачергова) сесія VIII скликання Ходорівської міської ради. Розглянуто питання та прийнято відповідні рішення:

– про внесення змін до показників Ходорівського міського та Дев’ятниківського, Вербицького, Чорноострівського та Піддністрянського сільських бюджетів на 2016 рік;

– про затвердження кошторисних документацій «Капітальний ремонт дороги по вулиці Шептицького від будинку №18 до будинку №26 в м.Ходорів» (50 тис.грн), «Капітальний ремонт дороги по вулиці Грушевського м.Ходорів»( 100 тис.грн.), «Капітальний ремонт дороги по вулиці Чорновола м.Ходорів» (250 тис.грн.), «Капітальний ремонт дороги по вулиці Богуна в м.Ходорів» (299,846 тис.грн.), «Поточний ремонт дороги по вулиці Богуна в м.Ходорів» (200 тис.грн.), «Капітальний ремонт тротуару по вул.Грушевського в м.Ходорів» (299,983 тис.грн.,). Фінансування даних робіт буде проводитися за кошти Ходорівського міського бюджету;

– про внесення змін до штатного розпису Ходорівської міської ради (введено посаду головного економіста);

– про затвердження проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у безоплатну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (жителям міста Ходорова та села Калинівка);

– про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (жителям міста Ходорова та сіл Бортники, Демидів, Ліщин, Заліски, Юшківці, Бориничі);

– про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства (жителям сіл Грусятичі, Ліщин, Жирова, Садки, Дроховичі);

– про надання дозволів на виготовлення детальних планів території визначення параметрів забудови та планувальних обмежень (під будівництво гаражу (жителям міста Ходорова);

– про надання дозволу на виготовлення детального плану території визначення параметрів забудови та планувальних обмежень території ТзОВ «Ходорівське підприємство матеріально-технічного постачання»;

– про надання дозволу на розроблення детального плану території, визначення містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, обмеженої вулицями О.Вишні та Богуна для розміщення виробництва сонячних батарей;

– про надання дозволу на розроблення детального плану резервної території індивідуальної житлової забудови у селі Вовчатичі із визначенням планувальної організації, функціонального призначення, режиму і параметрів забудови та ландшафтної організації;

– про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (жителям сіл Жирова та Молотів);

– про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства (жителям сіл Дуліби, Отиневичі, Сугрів, Садки, Жирова;

– про вилучення з користування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (жителів села Жирова).

М.Гавінська, секретар ради

Велич Івана Франка житиме у віках

Його називають Каменярем, бо він сміливо вдарив по австро-угорському цісаризму, молотом лупав скалу соціальної несправедливості, гукаючи тисячам: «Лупайте сю скалу. Нехай ні жар, ні холод не спинить вас». Іван Франко став великим не тому, що вийшов з народу, а тому, що йшов з ним - вів народ вперед, закликаючи «добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі». Він був у передніх рядах тих, хто ламав скелю неправди і зиску старого світу. Іван Франко внесений до списків найвеличніших письменників світу, його ім'я висічене на гранітних скрижалях поруч з іменами найславетніших синів людства.

Дух, що тіло рве до болю,

Рве за поступ, щастя й волю…

Він не вмер, він ще живе!

Справді! Дух Івана Франка житиме вічно в його творах. Таку знамениту і славетну постать неможливо забути! Вона пройде крізь віки і залишиться незламною, як та скала…

 4 вересня у Ходорівському палаці культури відбувся урочистий вечір, присвячений 160-річчю від дня народження і 100-річчю від дня смерті Івана Франка. Організатори заходу – Ходорівська міська організація Союз українок (кер.І.Лозинська) та педагогічний і учнівський колектив Ходорівської ЗОШ 1-111ст. №2, подарували глядачам дві години насолоди творами великого генія. Ведучі – Л.Дерещук та І.Духній перегорнули сторінки життя Каменяра, звернули увагу на значення його творчої спадщини у нашому житті, підкреслили, що Іван Франко був провісником ідей свободи і соціальної справедливості. Присутні поринули у те далеке минуле, де жив, творив, любив Франко.

Нагуєвичі. Серпень. Двадцять сьомий день.

На хуторі, що звався Слободою,

Малий Іван із кузні взяв огень

І в світ поніс могутньою ходою.

Як же треба було долі жорстоко познущатися з малого Іванка, щоб позбавити його у дитинстві батька, а в юному віці - матері. Проте Франко знав – та праця, що батька й матір у гріб вложила, доведе його до людей. Це був дужий месник, сповнений гніву борець, зброєю якого було слово.

Іван Франко був співцем прийдешнього братерства, нового світлого життя вільних людей. Він закликав народ до боротьби за свободу і правду, за щастя і гідність людини, його слово збуджувало думку, запалювало серця до нових звершень в ім'я процвітання рідної Вітчизни, його твори і зараз кличуть на звитяжну працю для блага людей.

У Палаці культури піднесено декламували поетичні твори у супроводі скрипки М.Макух учні Ходорівської ЗОШ №2 - С.Татомир, Я.Кучма, Н.Буняк, Р.Буняк, Д.Гринишин, Ю.Маркова, С.Марків, Ю.Петрів, А.Чех. Надзвичайно майстерно виконав пролог до поеми «Мойсей» Н.Буняка. Він тонко й точно зумів передати Франкові переживання за свій народ:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути і не можу…

Відео-презентацію  про творчий та життєвий шлях підготувала вчитель інформатики Ходорівської ЗОШ №2 Т.Марків.

Франкові мелодії – це тиха зажура і спалах сердець, що кохають, це жмутки зів’ялого листя, що летять-осипаються над чиєюсь долею. Серця глядачів пройняла пісня «Я не тебе люблю» у виконанні О.Мельник – тонко, ніжно, трепетно, і водночас надзвичайно глибоко.  Справжнім коштовним дарунком став виступ середньої групи дівочого вокального народного ансамблю «Ромашка» (кер.О.Мельник). Пісні «Мій рідний край», «Не пора» у їх виконанні зачарували всіх присутніх. Народний самодіяльний чоловічий ансамбль «Діброва» (кер.Б.Катола) виконав безсмертні Франкові шедеври «Як почуєш», «Зелений явір». Неабияке душевне піднесення і хвилюючий настрій подарували пісні «Ой, ти дівчино», «Місяцю-князю» (автор музики – ходорівчанин П.Андрушків) у виконанні Г.Вавричина (концертмейстер О.Афтаназів) та Л.Сороки.

У фойє Палацу культури всі охочі мали змогу переглянути книжкову виставку «Іван Франко - духовний батько Галичини», яку підготували працівники Ходорівської бібліотеки для дорослих  та прослухати бібліографічний огляд літератури «До невмирущих джерел  творчості Івана Франка».

Вшановуючи українського генія, покладаємо щороку до підніжжя його пам’ятників розкішні букети. Ходорівчани ж обов’язково вплітають у них ще й білі троянди, як 1913 року, коли делегація жіноцтва Ходорівщини вітала Франка із 40-річчям творчої діяльності. Інсценізацію цього ювілею Каменяра майстерно виконали І.Духній, Н.Чайковська, С.Кухарська, С.Ленишин, А.Ленишин, Т.Вернер.

З вітаннями виступила заступник Ходорівського міського голови О.Мельник, яка наголосила на важливості святкування ювілейних дат великого Каменяра, подякувала організаторам концерту та вручила грамоти за вагомий особистий внесок у розвиток української державності Л.Дерещук, І.Лозинській, О.Дудину, Р.Чорному.

Франко був ніжним ліриком і відважним бунтівником, витонченим літературним майстром і вченим-енциклопедистом, першим з українських письменників, який заробляв на хліб літературною працею, а помер у неймовірній бідності. Іван Франко завжди був самим собою. Надзвичайно скромний, завжди правдивий і прямолінійний, за що  без скарг і сліз випив гірку чашу до дна, а нам дав свій чудовий світ поезії, мудрості й знання.

Видатні митці ніколи не полишають нас. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. Час підносить їх над нашими думами і турботами, обдаровуючи безмежною молодістю. Вони стають нашими сучасниками й ровесниками прийдешніх поколінь. То ж, вчімося терпінню, вірі, наполегливості, любові і надії у Великого Каменяра.

Я.Мочарська

Багатогранність таланту великого Каменяра

Багатогранність таланту І.Франка більш ніж дивовижна. В одній особі поєдналися поет, прозаїк і драматург, перекладач і літературний критик, історик і теоретик літератури, філософ, фольклорист, мовознавець, етнограф та економіст, один з найважливіших політиків Галичини кінця ХІХ-початку ХХ століття.

Цього року відзначаємо 160-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті великого Каменяра. У Ходорові не можна було оминути постать такого масштабу, адже неодноразово дороги нашого міста протоптував Іван Франко, шукаючи цікаві відомості та інформацію для творів, знайомлячись із новими людьми. Вивчивши певні матеріали, учнівська молодь Ходорівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 з допомогою заступника директора з виховної роботи Л.Р.Гульцьо та ГО «Союз українок», головою якої є І.М.Лозинська, організували вечір, присвячений життєвому та творчому шляху І.Я.Франка. Приємно відзначити, що у заході брали участь не тільки учні школи, а й її випускники - Я.Колодницька, Л.Сорока, І.-С.Духній, М.Макух. І сьогоднішні, і колишні учні не стоять осторонь творчих справ, які відбуваються у школі.

Основою сценарію вечора послужили матеріали з книги ходорівчанина Л.Калинця «Слідами Івана Франка у Ходорові», наукові дослідження молодої талановитої журналістки Я.Колодницької, а також самі твори І.Франка та поезії Р.Пастуха, присвячені митцю.

Велика філософія життя, розгорнена у творах Франка, до кінця ще не збагненна. Актуальними є слова Каменяра і в сьогоднішній час, та все ж як не вистачає нам великого Мойсея, який би бодай словами «лупав скалу»!..

Л.Гульцьо, завуч Ходорівської ЗОШ №2

Відзнаки ветеранам Другої світової

Минуло понад 70 років з часу завершення Другої світової війни. Її виснажливими шляхами пройшли і ходорівчани. Кожен з них наближав день визволення від нацистських загарбників. Літа швидко гортають сторінки життя, рідіють ряди ветеранів війни.

Згідно з Указом Президента України заступник голови Ходорівської об’єднаної громади О.Мельник вручила відзнаки – медалі «70 років визволення України від фашистських загарбників» (медаль, виготовлена з латуні, на її лицьовому боці - зображення монумента "Батьківщина-мати" у Києві, на зворотному - напис «70 років визволення України від фашистських загарбників») нашим шановним ветеранам-ходорівчанам: Тадею Івановичу Горчинському, Тимофію Кіндратовичу Манелюку, Степану Федоровичу Походжаю, Івану Михайловичу Стеку, Володимиру Прокоповичу Михальчишину. 

Заступник міського голови подякувала ветеранам за мужність, стійкість, відвагу, самовідданість, честь і радість спілкування з справжніми героями, побажала їм довгих років життя у доброму здоров’ї. Хоч це далеко не перша нагорода у житті ветеранів, вони всі, незважаючи на вік і стан здоров’я, були розчулені.

Проходять десятиліття, змінюються цінності і пріоритети, але пам'ять про людей, які зупинили ворога у цій найжорстокішій війні, завжди буде жити у людських у серцях.

Ходорівська об’єднана громада

    Піддністрянський старостат (сільська рада) об’єднує населені пункти Піддністряни, Кам’яне, Рудківці з центром у селі Піддністряни, займає загальну площу 2221,3 га (в т.ч. – в межах населених пунктів – 435,1 га, за межами – 1786,2 га). Всі села частково освітлені.

Староста - Ростислав Григорович Сомик.

    Населення Піддністрян складає 691 чоловік. Розташоване  на березі Дністра, село відоме пам'яткою садово-паркового мистецтва - старовинним парком, заснованим шляхтичем К. Язвінським у 1830-1840рр, у якому є літня сцена, церквою святих Костянтина і Олени, перші згадки про яку датовані 1578 роком, народним хором «Дністряни», який нещодавно відзначив своє 125-річчя. У збудованому у часи незалежності сучасному навчально-виховному комплексі – одному з кращих у громаді, що об’єднує триступеневу (середню) школу та дитсадок, є музей братів Олійників, духовний куточок, спортивний зал із душовими, їдальня, однак не завершено будівництво актового залу, є потреба у заміні вікон, застарілих комп’ютерів, не вирішена проблема із водопостачанням, трансформатором.

    Фельдшерсько-акушерський пункт розміщений сільській раді. Його планується перевести у нове приміщення після прийняття в експлуатацію.

   У Кам’яному (попередня назва села - Чортория) проживає 545 чоловік. Двоступенева (восьмирічна) школа по-домашньому затишна – з просторими класами і коридорами, кутком народознавства і капличкою, незважаючи на те, що в НВК немає актового та спортивного залів, комп’ютерного класу, необхідно замінити вікна, двері, підлогу, придбати озвучувальну апаратури. Поруч в окремому приміщенні розташований дитячий садочок з прекрасно оформленими й обладнаними групами.

     Народний дім, ФАП і бібліотека знаходяться в одній не відремонтованій будівлі. У Кам’яному є водогін, який проклали власним коштом жителі села. Ним опікується церковна громада.

     Село Рудківці найменше за чисельністю населення у Піддністрянській сільській раді - 378 чоловік. Двоступенева школа займає дві «австрійські» будівлі (1853 р.). Народний дім, бібліотека, «Укртелеком», ФАП знаходяться  в одному приміщенні. На горбочку у центрі села височіє греко-католицька церква Усічення Голови Св. Івана Хрестителя (1927). 

 

     Жирівський старостат (сільська рада) налічує чотири населені пункти: Жирова, Заліски, Городище, Бородчиці з центром у с.Жирова і займає загальну площу 3635,2 га (в т.ч. – в межах населених пунктів - 732,9 га за межами населених пунктів - 2902,3 га).

     Сільський голова – Орест Михайлович Пивовар.

     Село Жирова, одне з найбільших в об’єднаній громаді - у ньому  проживають 1223 людини. Жирова тягнеться однією вулицею від Ходорова і тільки у центрі розгалужується у напрямку Нового Роздолу і Жидачева. Сільська триступенева середня школа розташована у пристосованому, правда збереженому у належному стані, старому панському будинку. 

     Перекритий в останні роки великий Народний дім с. Жирова, збудований у кращих традиціях радянського часу, вражає просторим прекрасно оформленим фойє, відремонтованими приміщеннями другого поверху, куди, на думку сільського голови, можна було б перевести початкову школу. Однак глядацький зал і сцена вимагають капітального ремонту. 

Сучасне приміщення сільського ФАПу відповідає всім санітарним нормам.

У двох різновікових групах дитсадка займаються три десятки дошкільнят. Працівники ДНЗ мріють про дерев’яні павільйони для занять на свіжому повітрі, заміну сантехніки, ремонт даху, підлоги, огорожі, нову постіль, меблі, іграшки для дітей.

       У селі Заліски, що розташоване на березі Дністра, проживає 549 чоловік. Двоступенева школа розміщена у двох будівлях, які заходяться на значній відстані одна від одної. Народний дім і бібліотека знаходяться в одному приміщенні, яке потребує капітального ремонту й влаштування території, як і сільський ФАП, який розташований  в аварійному орендованому приміщенні.

Населення села Бородчиці складає 168 чоловік. Народний дім, бібліотека у селі не працюють, оскільки, за словами сільського голови, нема бажаючих очолити ці заклади. Будівлею опікується колишній директор початкової школи (закрита 5 років тому), з надією на те, що шкільний дзвінок знову скличе сюди учнів: класи підтримуються у такому порядку, що хоч сьогодні можна починати заняття - шкода, що в селі дітей майже нема.

     На березі Отиневицького ставу розташоване село Городище, яке раніше мало назву Городище Королівське. Назва Городище вказує на існування на цьому місті давнього поселення. Перші письмові згадки про село датуються 1440 р. 

     Двоступенева Городишенська школа розміщена у двох будівлях: другого ступеня – в австрійській будівлі 1908р., початкова – в одному приміщенні (відремонтованому) з Народним домом, ФАПом і бібліотекою.

         Дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована у 1898 р. на місці більш давнього храму.

        Основні проблеми Піддністрянської і Жирівської сільських рад – це ремонт доріг, вивіз сміття, ремонт і благоустрій об’єктів соцкультпобуту. Керівники  сільських громад покладають великі надії на те, що об’єднання громад дозволить акумулювати фінанси для покращення інфраструктури та підвищення рівня життя сільського населення.

М.Краївська

Героїчні сторінки життя наших повстанців-земляків

       У «золотому» вересні 1939 року у наш край прийшов «старший брат». Червону армію люди на перших порах називали «визволителькою», але ворог є ворог, яким би добрим він не прикидався. Не для того прийшли окупанти, щоб зробити рай для українця, а для того, щоб поставити його на коліна і перетворити на раба.

     Через короткий час після приходу совітів у село Молодинче приїхали представники радянської влади - товариші Жабко і Дьомін з групою військових. На сільський схід селян запрошували під звуки барабанщика, який, йдучи вулицями, постійно бив у барабан. У своєму виступі Жабко закликав викривати ворогів народу, Дьомін агітував подавати заяви для вступу в колгосп, обіцяючи справжній рай для селянина. Бажаючих не було, бо вже дійшли чутки із Східної України про ті славнозвісні господарства.

     Головою сільської ради призначили бідняка, енергійну людину Степана Коваля, не знаючи, що він є активним членом ОУН. Через день арештували і розстріляли лісничого С. Возьмінського, гайових - Іваницького з родиною і Льостра вивезли у Сибір. На стовпах та в інших людних місцях понавішували плакатів, у яких пропагувалася колективізація і розхвалювався соціалістичний вибір життя.

     На ярмарку в Ходорові було дуже людно. Багато селян майже за безцінь збували зерно, худобу, побоюючись, що все це можуть забрати до колгоспу. Між натовпом нишпорили якість підозрілі чоловіки, які прислухались до розмов. Отож, кожен намагався говорити пошепки і розглядався по боках. Згодом арештували голову сільської ради С. Коваля - хтось доніс, що він є членом ОУН. С.Коваль приймає хитре рішення: нібито погоджується співпрацювати з органами НКВД й обіцяє викрити усіх націоналістів. Коли його випустили, тут же повідомив своїх друзів про смертельну небезпеку - вони пішли у глибоке підпілля. Отямившись, вороги помстились С.Ковалю – арештували дружину, яка вела себе мужньо під час допитів і не видала нікого. У травні 1941 року її разом з донечкою і старенькими родичами вивезли у Казахстан, де вони невдовзі померли з голоду.

     Минулася одна окупація, почалася інша. Тяжко було усвідомлювати, що просвітку в житті й близько немає, бо чомусь уже так повелося: хто ступить на землю українську, той намагається прибрати її до своїх рук, і кожен іменує себе визволителем.

У 1942 році С. Коваль (псевдо «Косач») вступає до лав УПА, де його згодом призначають чотарем сотні «Сіроманці». Багато героїчних сторінок вписала сотня у смертельній боротьбі з ненависним ворогом.

     Тяжко доводилося повоєнному селу. Жінки, підлітки та люди похилого віку працювали весь світловий день. Нелегким тягарем для селянина стали великі вимоги здачі державі сільськогосподарської продукції. Агенти-фінансисти від кожного вимагали підписати позику на великі суми. Усі ці методи комуністичного господарювання живцем розпинали село.

     У селах почала формуватись місцева радянська влада. Районні більшовицькі власті тримали населення у страху і покорі. На керівні посади призначали тих, хто вороже ставився до ОУН або співпрацював з органами НКВД. У навколишніх селах та лісах нерідко лунала стрілянина - це війська НКВД вели бій з повстанцями. Більшовицькі зайди будь-що намагалися зламати український рух. У школах дітям насильно прищеплювали ілюзорну віру в світле майбутнє комуністичного ладу та хвалу великому вождю і батькові Сталіну. Як тільки не старалися окупанти, люди не вірили брехливій пропаганді, багато чому їх навчив 39-й рік.

     Пізньої осені 1944 року на межі сіл Черемів і Молодинче було вбито районного суддю і поранено двох енкаведистів. Ворог жорстоко помстився мешканцям Молодинча – четверту частину села було спалено, але воно продовжувало жити і боротися. 52 молодинецькі юнаки пішли у підпілля і в ряди УПА. Вороги про це знали. Досить було дати хлопцеві із лісу шматок хліба або горнятко води – і тебе теж вважали бандерівцем.

     Однієї зимової ночі 1946 року повстанець Степан Шинальський (псевдо «Птах») отримав від проводу завдання залишити наші терени і податися на схід. На прощання він вирішив провідати стареньку матір, яка переховувалася у добрих людей. Доля розпорядилася по-іншому. Село оточили чекісти, вихід був один — прорватись. Чекісти з вигуками: «Сдавайся, бандеровец!» - почали переслідувати повстанця. Степан забіг у стодолу Возняка. Кати оточили подвір’я і примусили господаря, щоб той зайшов до стодоли і передав наказ здаватися. Повстанець відповів, що здасться лише офіцерові, нехай зайде на переговори. Як тільки лейтенант переступив поріг, пролунав постріл. Лейтенант упав смертельно поранений. Вороги лютували - вони підпалили стодолу й очікували, що повстанець вийде, але почули: «Слава Україні!», - пролунав останній постріл. Так помирають Герої!

     Після цієї події у селі оселився гарнізон чекістів. Вони проводили щоденні операції у пошуках бандерівців. 25 сімей вивезли в Сибір. Чекісти проводили часті засідки, численні арешти без будь-яких підстав і звинувачень. Не зважаючи на смертельну небезпеку, 1 листопада 1946 року в центрі села поруч з гарнізоном замайорів синьо-жовтий прапор.

     Багато сторінок вписали наші славні повстанці-земляки у визвольну боротьбу. Учасник сотні „Сіроманці” п. Володимир згадує: „У нашій сотні командувачем був „Косач“. Усі йому дуже довіряли, поважали і готові були за його наказом йти у вогонь і воду. Ми його цінували за знання військової справи, ідейність, мудрість. Військовий підрозділ червоноармійців, який направлявся на фронт, був тимчасово затриманий і направлений на боротьбу з українськими повстанцями. Якось стався такий випадок: наша сотня, пройшовши маршем понад сорок кілометрів за один день, лягла відпочивати під кущами над потічком. Всі були мокрі – нас змочив густий дощ, тому дехто вийшов з кущів на поляну. Повстанці спокійно лежали на траві, як раптом неподалік з’явилася група червоноармійців з двома вівчарками. Це була передня стежка, якою просувався відділ чисельністю до 300 бійців. Тримаючи своїх собак на припоні, бійці сіли на поляні і закурили. Вони були так близько, що ми навіть чули запах махорки, але Боже провидіння не залишало нас без своєї опіки. Солдати, покуривши, встали і пішли. Пізніше ми довідалися, що вони говорили в селі, що бачили в лісі „эту вашу УПА, но они нас не трогали и мы их тоже“. Подібних випадків було безліч».

     23 лютого 1946 року при загадкових обставинах більшовики оточили криївку, де знаходились сотенний Косач та його друзі, і за будь-яку ціну хотіли взяти їх живими. Мужні патріоти не здалися і дали ворогові останній бій. Поховані друзі у братській могилі в селищі Заліжцях Тернопільської області. Тут спочиває вічним сном 21повстанець із сотні „Сіроманців". Серед них - Осип Олійник (псевдо «Шугай») з Молодинчого, Василь Проців (пс. «Бескид») з Вербиці, політвиховник сотні Григорій Олійник (пс. «Грім») з Черемхова, сотенний Степан Коваль (пс. «Косач»).

     Незважаючи на віковий жахливий морок чужоземного гніту, Україна народжувала героїв і героїнь, якими захоплювався світ – сміливців, які наперекір усьому продовжували боротьбу за повернення втрачених прав і свобод, йшли на муки і тортури за честь, за славу, за народ. Односельчани схиляють голови перед світлою пам’яттю Героїв, які полягли за волю рідного краю.

П.Шинальський

Перегринація образу Ісуса Милосердного

У Ювілейний Рік Божого Милосердя парафіями Львівської римсько-католицької архидієцезії здійснює паломництво один із найбільш шанованих у християнському світі образ Ісуса Милосердного. Він покоряє вірних своєю простотою: Ісус, благословляючи, вказує на серце, з якого виходять два промені: синій - символізує воду Хрещення, червоний - вказує на Кров Христа у Причасті.

4-5 вересня у римсько-католицькій парафії Всіх Святих міста Ходорова відбулися урочистості з нагоди перегринації образу Ісуса Милосердного. Ходорівчани і гості міста чисельно взяли участь у святочній Месі, Богослужіннях. Зі словами «Ісусе, уповаю на тебе», вірні молились перед іконою Ісуса Милосердного, будучи переконані, що це нагода для взаємного прощення і поєднання, віднайдення шляху до миру, справедливості та чесності, щирого розкаяння і відпущення давно забутих гріхів, адже сам Ісус сказав: “Нехай не боїться прийти до мене душа слабка, грішна, і нехай навіть має гріхів більше, ніж піску на землі, все потоне у безодні милосердя Мого”(Щод.1059)».

М.Краївська

У Львові відкрили пам’ятник В.Стусу

4 вересня на території Львівського НВК ім. В. Стуса «Спеціалізована школа І ступеня – гімназія міжнародних відносин» відкрили пам’ятник українському поету, перекладачу, прозаїку, літературознавцю та правозахиснику Василеві Стусу.

Пам’ятник виготовлений із вапняку. Це дипломна робота Віталія Думина, студента Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І.Труша. За задумом автора, погруддя В.Стуса обрамлене у стилізоване каміння, що символізує незламний, як скеля, характер поета-дисидента.

Кошти на спорудження пам’ятника збирали усією шкільною громадою, яка з 1999 року носить ім’я українського правозахисника.

На відкриття пам'ятника до Львова приїхала сестра поета Марія Стус.

На ліках можна зекономити?!

З 1999 року День фармацевта в Україні святкують у третю суботу вересня. Це свято було засновано з метою вшанування людей, які присвятили своє життя фармацевтичному терену, а значить - охороні здоров'я українського народу.

Хвиля зростання цін на ліки часто змушує українців затягнути паски, проте остаточно перейти в режим заощадження люди не можуть — на своєму здоров’ї мало хто погоджується економити. Купити ліки від болю в горлі, кашлю, нежитю, температури і противірусний препарат обійдеться у кількасот гривень. Як і при покупці будь-яких інших товарів, купуючи ліки, ходорівчани часто платять ще й за фірму, бренд виробника, красиву упаковку, ароматизатори і приємний смак. Проте можна знайти аналоги популярних імпортних ліків, які обійдуться у кілька разів дешевше, а ефект від їх використання буде, практично, таким самим.

На жаль, ми звикли до думки, що лікуватися – дорого. Тому не дивуємося великим цінам на ліки та із недовірою ставимось до провізора, який порадить замість відсутнього препарату його більш дешевий аналог, бо свято віримо: «Справжні ліки не можуть бути дешевими!»

Ви, мабуть, звертали увагу, що більшість препаратів однієї групи в аптеках продаються за різною ціною? Скажімо, «Но-шпа» й «Мезим» мають більш дешеві аналоги – «Дротаверин» і «Панкреатин», відповідно. При цьому «Панкреатин» дешевший від «Мезиму» майже у 3,5 рази, а «Дротаверин» від «Но-шпи» – у 2,5 рази. Хоча єдиною діючою речовиною в «Но-шпі» був і є дротаверин, а в «Мезимі» панкреатин. Ми просто платимо більше за назву, гарну упаковку та рекламу.

Якщо бачите, що оригінал ліків вам не по кишені, не соромтеся запитати у продавця ліки з відповідним складником, але за меншою ціною. Наприклад, французький порошок від застуди «Терафлю» чудово можна замінити вітчизняним препаратом «ГриппоФлю». Причому вартість останнього буде в два рази менше імпортного аналога. Настоянка ехінацеї не гірше підтримує імунітет, ніж розрекламований швейцарський препарат «Іммунал». Знеболювальний препарат «Нурофен» має вітчизняний аналог «Ібупрофен». Елементарна ацетилсаліцилова кислота набагато дешевша за імпортний «Аспірин», хоча дію має ту саму. Засіб від нудоти і тяжкості «Мотилак» набагато вигідніше купувати, ніж «Мотиліум» - принцип дії у нього абсолютно такий же. Швидка допомога при діареї – «Імодіум» має конкурента — таблетки «Лоперамід». Коли болить горло, замість льодяників «Стрепсілс» можна взяти «Фарингосепт».

Порівнювальний список дорогих та дешевих аналогів ліків цим не вичерпується. Зауважте, що розбіг у ціні між дорогим та дешевим сягає у деяких позиціях до 10 разів!

Не треба бути дуже уважною людиною, щоб зауважити, як стрімко за останній час зросла кількість аптек у Ходорові. Це зумовлено великою кількістю населення середнього та пенсійного віку. У центральній частині міста аптечні пункти розташовані ледве не у кожному кварталі – лише на вулиці Грушевського три аптеки, два аптечних пункти на вулиці Стуса, ще два - у лікарні (один з яких працює цілодобово), одна – на вулиці Степана Бандери. На «Зарудці» та в районі старого базару немає аптек, а, отже, людям похилого віку за ліками доводиться мандрувати в Центр міста. На жаль, немає в нашому місті аптек, де б виготовляли ліки – раніше вони користувались великою популярністю.

У всіх аптечних пунктах нашого міста, як правило, є вітчизняні аналоги імпортним лікам. Цілком ймовірно, що на деяких ліках ви зможете заощадити! Проте є таблетки, які важко замінити, тому перед заміною лікарського засобу на аналог потрібно попередньо проконсультуватися з лікарем. Пам’ятайте, що самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я.

Я.Мочарська

Прогресуючі і зникаючі рослини та тварини нашої місцевості

Багата та різноманітна флора Львівської області. Це зумовлено унікальними природними умовами регіону та його розташуванням на шляху перетину міграційних потоків рослинності з усіх напрямків як в минулі геологічні епохи, так і в наш час. На території Львівської області, в тому числі на Ходорівщині, господарська діяльність людини спричинила зниження чисельності або й зникнення багатьох цінних видів рослин і тварин.

Учні Ходорівської ЗОШ 1-111ст. №3 (тепер вже студенти вишів) Анастасія Яворська і Марія Чорненька під керівництвом Тетяни Дмитрівни Чорної підготували проект «Вода - Божий дар», однин із розділів якого – «Прогресуючі і зникаючі рослини та тварини нашої місцевості», містить цікаву інформацію про стрімке поширення рослин, які негативно впливають на екологічну ситуацію в регіоні. Це стосується тростини (тростинника), що швидко поширюється у наших краях і витісняє аїр болотяний, водяну папороть, черепаху болотяну, п’явки лікарські та ін.

 

Тростина (тростинник) - трав'яниста багаторічна блакитнувато-зелена рослина родини злакових з довгим повзучим кореневищем. Листя тростини повертається ребром до вітру, а гнучка соломина згинається, але не ламається. На вітрі листя очерету майорить, мов прапор, вказуючи напрям вітру, як флюгер. Квітки дрібні, непоказні, зібрані у велике волотисте суцвіття. Плід — довгаста зернівка. Цвіте у липні-вересні. Прискореними темпами поширюється в нашій місцевості, витісняючи інші рослини. Найбільш розповсюджена в озерах села Отиневичі та міста Ходорова. Розростаючись, зменшує площу водойми, приводить до мілководдя. У заростях тростини зменшується кількість риби і дичини, але зростає кількість вужів  й отруйних гадюк. Розмножуючись насінням, займає не тільки озера і водойми, але й поширюється на необроблених землях, збіднюючи і перетворюючи їх на кислі грунти.
Тростину з давніх-давен використовують як будівельний і покрівельний матеріал. Тростинні плити й мати широко застосовують у цукровій промисловості. З неї плетуть стіни і перегородки, тини, плотики для переправи через тихі протоки в дельтах річок і багато інших виробів, виготовляють циновки для вигодовування шовкопряда, мати для парників, у степових районах використовують як паливо.

Шляхом хімічної та фізико-хімічної переробки з тростини  можна одержувати високоякісні сорти паперу, текстильну віскозу, кормові білкові дріжджі, фурфурол, спирт, глюкозу та інші продукти гідролізу, біопаливо. Молода тростина - цінна кормова рослина для коней і лошат. Сіно, заготовлене до колосіння очерету, має високу поживність.

У листках тростини міститься чимало вітаміну С (300–500 мг%) і цукрів (18%), з них можна виготовляти вітамінний напій і спирт. Молоді кореневища ніжні і солодкі, їх їдять сирими, печеними й вареними, роблять муку і каву. У народній медицині корені тростини використовують як потогінний і сечогінний засіб, а слизисті виділення із стебел - при укусах комах.

Тростина звичайна добре витримує несприятливий газовий режим з підвищеним вмістом у воді та ґрунті сірководню, вуглекислоти, метану, а також стійка проти дії таких отруйних для живих організмів хімічних речовин, як фенол, нафтенові кислоти, хлориди, ціаніди, закисні солі заліза та інші, однак вона забирає із водоймищ мінеральні речовини кальцію, натрію, кремнію, цинку, марганцю, бору, тим самим збіднює водойми і грунти мінеральними речовинами і витісняє з водоймищ багато рослин, наприклад аїр.

Аїр болотяний або татарське зілля. Його кореневище має надзвичайно високі бактеріологічні властивості - в Америці з аїру виготовляють ліки для боротьби з онкозахворюваннями. Вода, де росте аїр надзвичайно чиста. За легендами, татари, коли нападали на Україну, напоювали своїх коней тільки з тих водоймищ, де був аїр. У них обов’язково жили п’явки – індикатори чистих водоймищ.

У нас татарське зілля (аїр) збереглось тільки у двох місцях - на старому руслі Дністра та на одній ділянці річки Луг. Жителі села Отиневичі з давніх-давен виловлювали і продавали в аптеки у великій кількості п’явки.(п’явка лікарська). В зв`язку з тим, що водоймища забруднені, аїр у цих місцях поступово зникає, а разом з ним – місцеві птахи та п’явки, як і реліктова рослина, яка в нашій місцевості була лише в Отиневичах - це водяна папороть.

Найбільшої шкоди завдає тростина, випаровуючи велику кількість води. В Отиневичах зникло багато озер. Під загрозою став рибного господарства. Через поширення тростини Ходорівський став змілів - риба в жарку погоду гине. Те саме відбувається і на водній станції. Якщо не вжити заходів, то через 2-3 роки став буде не придатний до купання.

Наслідком поширення тростини є зникнення деяких водяних тварин, які характерними були для нашої місцевості. Черепаха болотяна була поширена в озерах села Отиневичі - нараховувалось близько 17 особин. Минулого року було зафіксовано лише одну дуже ослаблену черепаху.

Найбільш поширеними методами боротьби з тростиною у нашій місцевості є: скошування і збирання молодого стебла, використовуючи його, як добриво, поглиблення озер, знищення тростини за допомогою земснарядів, оборювання і виривання ровів навколо площ, де поширена тростина, вапнування грунтів для зменшення їх кислотності.

Якщо не призупинити  розповсюдження тростини, то через декілька років ловити рибу і полювати на водяних птахів буде ніде.

Україна – це я!

Рідний, рідна, рідне – корінь роду і народу. Ми, українці - нація, яка споконвіку прагне багато знати. Як церква ростить віру в Бога, так школа плекає розум нації. Рідні мама і тато, рідна земля й Україна, рідна мова і школа – саме ці слова були основним лейтмотивом свята Першого дзвоника у стінах Вербицької основної школи.

Святково одягнені у вишиванки, з вогником цікавості в очах стоять на лінійці учні школи, поряд - їхні наставники – вчителі. Прийшли привітати і підтримати своїх дітей їхні батьки, присутні і гості, та найпочесніше місце на цьому святі належить першокласникам. З широко розплющеними очима, трепетом у душі, ловлячи кожне слово, вони з цікавістю спостерігають за всім, що відбувається, і дуже стараються у своєму виступі.

Мудрим словом, доброю порадою та Божим благословенням підтримав школярів у їхніх починаннях у новому навчальному році о. Роман Тимчишин, розпочавши святкову лінійку молебнем до Богородиці. Теплі привітання та найкращі побажання на адресу учнів, учителів, батьків прозвучали і з уст шанованої гості - Ольги Володимирівни Мельник, заступника голови об’єднаної Ходорівської громади.

Народна мудрість говорить: «Достойні діти стають достойними громадянами». Саме від сучасної молоді залежить майбутнє нашої  країни. Хочеться вірити, що знання, які учні отримують у стінах нашої школи, помножені на духовні традиції Вербицької землі, підживлені розумінням і співпрацею батьків та місцевого пароха, дадуть свої паростки, а результатом будуть достойні громадяни України, які мають добрий розум, світлу душу і щире серце.

Г.С.Грицків,

вчитель української мови та літератури

Вербицької ЗОШ І-І1 ст.

17 вересня: цей день в календарі

* 1864 року народився видатний український прозаїк і громадський діяч Михайло Михайлович Коцюбинський, відомий багатьма творами, які до сьогодні передають колорит цілої епохи українського селянства. Мовна практика Коцюбинського — один із яскравих прикладів широкого підходу до розвитку української літературної мови. Не заперечуючи ваги різних її стилів, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови вважав загальнонародну розмову. Першим творчим шедевром письменника стало оповідання «Андрій Соловейко», яке тогочасні  критики сприйняли доволі скептично.

 У своїх новелах та оповіданнях Михайло Коцюбинський зосереджував увагу на психологічних колізіях, вмів вловити ті головні зрушення у свідомості селянства, які на повну силу виявилися під час революції. Напоєна народними легендами Гуцулії повість Коцюбинського «Тіні забутих предків» стала справжнім шедевром. Перекладена кількома мовами, а після смерті автора екранізована С.Параджановим у Київській кіностудії ім.О.Довженка, має приголомшливий успіх у сучасному суспільстві, що вкотре підтверджує бездоганний талант письменника.

* Цей день 1939 року став початком трагічного «золотого вересня». Події «золотого вересня» десятиліттями перебували під грифом «таємно».

17 вересня 1939 року багатокультурна довоєнна Галичина стала жертвою агресії двох найбільших тиранів ХХ століття - Гітлера і Сталіна: брутально порушивши радянсько-польський договір про ненапад, Червона армія ввійшла на територію Польської держави. Селяни Західної України хлібом і сіллю зустрічали «визволителів», радіючи, що нарешті будуть об’єднані в одній державі. Ті страшні втрати, які понесли українці у результаті радянського вторгнення, не можна виправдати ні з чим, а події, які у шкільних підручниках більшість українців вивчали, як        возз’єднання українських земель в одній державі, насправді були окупацією української території іншою державою — Радянським Союзом.

* 27 років тому, 1989 року, у Чернівцях відбувся І Республіканський молодіжний фестиваль української пісні «Червона Рута», відбіркові конкурси якого проводились у кількох містах. Самі ж конкурсні програми у таких жанрах, як «поп» і «рок» у Чернівцях відбувалися у Літньому театрі, а конкурсну програму зі співаної поезії та авторської пісні організатори перенесли доволі далеко від центру Чернівців - у низину парку, де, окрім журі і самих учасників конкурсу, глядачів майже не було..

 Учасників-фіналістів першого фестивалю «Червона Рута» у Чернівцях було дуже багато, що перевершило очікування організаторів. У рок-змаганнях брали участь знамениті згодом гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Квартира № 50», «Зимовий сад», та багато інших.

 Місцева міліція на той час переслідувала будь-які прояви «націоналізму», затримувала молодих дівчат, котрі були вдягнені у синьо-жовтий одяг. На знак протесту проти міліцейського свавілля просто під час концерту виступили Марійка Бурмака та Василь Жданкін. 

«Червона Рута» довела – українська музика може бути значно ширшою за ту фольклорно-етнографічну резервацію, у яку її загнали у радянські часи. З того часу молодіжний фестиваль української пісні «Червона Рута» проходить у різних містах нашої країни кожні два роки.

У світі спорту

ФК «Ходорів» зіграв п’ять турів

7 серпня стартувало друге коло першої ліги серед команд групи «Б» Львівської області. У перших трьох матчах ФК «Ходорів» здобув лише одне очко: поразка в Угерську (0:4), у Черлянах - бойова нічия (2:2, голи – В.Коцовський, Д.Пушкар), несподівана поразка від Городка (1:2, В.Кадюк), яскрава перемога у Великих Глібовичах (5:2, Н.Яш, Я.Кілін (4)) і Новому Роздолі (2:0, А.Мовчанюк). В останньому турі ходорівчани приймали лідера – Верхню Білку і поступилися у впертій боротьбі (0:1).

Ходорівські юнаки отримали дві великі перемоги – над Городком (4:0) і Великими Глібовичами (7:1) при трьох поразках у Черлянах і Новому Роздолі (по 0:1), вдома - від Верхньої Білки (1:2), нічиєю завершився матч в Угерську (0:0).

Після 15 турів дорослий склад ФК «Ходорів» на 9 місці серед 10 команд (15 очок), поряд у турнірній таблиці розташувалися Городок, Н.Розділ, Яворів і Черляни, в яких тільки на два очки більше. Лідери – Верхня Білка (35), Підмонастир (33), Золочів (31).

Ходорівські юнаки – четверті (20 очок), попереду – Черляни (38), Верхня Білка (37), Новий Розділ (27).

14 вересня ФК «Ходорів» приймав Підмонастир - матч закінчився з рахунком 0:2, юнаки перемогли (3:0).

І.Маркевич

Першість Ходорівщини: на екваторі другого кола

У розпалі друге коло першості Ходорівщини з футболу. Станом на 13 вересня у першій лізі – своєрідний екватор другого кола: зіграно 7 турів, залишилось - 6.

Турнірну таблицю очолюють Загірочко і Вовчатичі (по 41 очку), зовсім поряд Бортники (40), Кам’яне (39), дещо позаду – Бориничі (35) і Городище (32). У середині турнірної таблиці – Старі Стрілища (24), Дуліби і Нові Стрілища (по 22 очки). Замикають турнірну таблицю Жирова-Піддністряни (15), Городищенське (13), Чорний Острів (12), Грусятичі (8).

У наступному турі – матч сезону Вовчатичі-Загірочко.

Пройдено середину другого кола також й у другій лізі. Тут лідирують Юшківці (38), переслідувачів четверо: Лучани (33), Ліщин (32), Рудківці (31), Садки (30). Далі у турнірній таблиці розташувались: Сугрів (24), Квітневе (17), Отиневичі, Вибранівка, Репехів (по 12), Соколівка (2). До завершення чемпіонату залишилось 5 турів.

І.Маркевич

Дитина народилася

Зареєстровані новонароджені громадяни об’єднаної громади:

17.07. – Височан Артем Олександрович (Ходорів)

18.07. – Гавгун Юлія Ярославівна (Ходорів)

27.07. – Дацишин Володимир Романович (Ходорів)

29.07. – Гладкий Володимир Володимирович (Грусятичі)

31.07. – Сем’янчук Владислава Тарасівна (Отиневичі)

02.08. – Герич Діана Богданівна (Дуліби)

09.08. – Гнатів Олег Олексійович (Ходорів)

09.08. – Гнатів Дарина Олексіївна (Ходорів)

10.08. – Ленишин Максим Іванович (Бориничі)

11.08. – Марусяк Емілія Ярославівна (Ходорів)

11.08. – Струк Злата Ігорівна (Чижичі)

11.08. – Федоришин Марта Романівна (Дев’ятники)

16.08. – Гавор Каріна Михайлівна (Жирова)

17.08. – Новак Тетяна Орестівна (Ходорів)

21.08. – Байда Арсен Іванович (Ходорів)

22.08. – Маркуль Матвій Романович (Бортники)

Щиро вітаємо батьків новонароджених немовлят.

Відійшли у вічність

Пішли з життя громадяни об’єднаної громади:

31.07. – Козачок В.І., 1939рн. (Дев'ятники)

01.08. – Козловський С.Г., 1935рн. (Бориничі)

02.08. – Сисак М.В., 1951рн.(Ходорів)

03.08. – Маматова М.В., 1953рн. (Ходорів)

04.08. – Польовий Г.М., 1942рн. (Загірочко)

04.08. – Шиманський В.С., 1938рн. (Дуліби)

06.08. – Винник Р.М., 1962рн. (Вовчатичі)

07.08. – Мандрона Г.П., 1938рн. (Вербиця)

07.08. – Рак М.І., 1942рн. (Ходорів)

09.08. – Лиховида Я.Є., 1942рн. (Ходорів)

10.08. – Голуб О.-М.І., 1927рн. (Дроховичі)

11.08. – Горник М.М., 1942рн. (Вибранівка)

13.08. – Неїжмак В.М., 1944рн. (Новосільці)

16.08. – Драганчук Г.А., 1939рн. (Ходорів)

16.08. – Стегницька Б.-П.І., 1939рн. (Ходорів)

17.08. – Качмарська Г.Є., 1956рн. (Бринці Церковні)

17.08. – Бідак Г.А., 1934рн. (Бориничі)

20.08. – Олійник М.Т.,1929рн. (Ходорів)

25.08. – Сохан Г.Т., 1935рн. (Ходорів)

25.08. – Сас Б.Й., 1946рн. (Бориничі)

27.08. – Штигар П.М., 1930рн. (Сугрів)

28.08. – Пашко І.Д.,1942рн. (Заліски)

29.08. – Стиранівська В.С., 1935рн. (Добрівляни)

29.08. – Складан А.М., 1944рн. (Ліщин)

28.08. – Семенів О.Г., 1936рн. (Ходорів)

Щиро співчуваємо сім’ям померлих.